ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

 Як реве ревучий. 

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори — 

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... А до того —  

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

(В автографі Шевченка заголовка нема, 25 грудня 1845 в Переяславі)

* * *When I die, pray, bury me

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave mound high

Amid the spreading plain,

So that the fields, the boundless steppes,

The Dnieper's plunging shore

My eyes might see, and my ears hear 

The mighty river roar.

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes... then will I leave

These hills and fertile fields —

 I'll leave them all and fly away

To the abode of God,

And then I'll pray...

But till that dayI nothing know of God.

Oh bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants' blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The family of the free,

With softly spoken, kindly word

Pray, men, remember me.